Curtiss SOC Seagull

Curtiss SOC Seagull
Призначення:	розвідувальний поплавковий гідролітак
Перший політ:	квітень 1934
Прийнятий на озброєння:	12 листопада 1935
Знятий з озброєння:	1947
Період використання:	1935–1946
На озброєнні у:	ВМС США Корпус морської піхоти США Берегова охорона США
Розробник:	Curtiss-Wright і Naval Aircraft Factoryd
Виробник:	Curtiss-Wright Corporation's
Всього збудовано:	322
Конструктор:	Александер Солла
Екіпаж:	2 особи
Крейсерська швидкість:	214 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	266 км/год
Бойовий радіус:	1086 км
Бойова стеля:	4500 м
Швидкопідйомність:	4,65 м/с
Довжина:	9,58 м
Висота:	4,5 м
Розмах крила:	10,97 м
Площа крила:	31,8 м²
Порожній:	1 718 кг
Споряджений:	2466 кг
Максимальна злітна:	2 721 кг
Двигуни:	1 × радіальний 9-циліндровий поршневих авіаційних двигунів повітряного охолодження Pratt & Whitney R-1340 Wasp-18
Тяга (потужність):	600 к.с. (450 кВт)
Внутрішнє бомбове навантаження:	295 кг
Кулеметне озброєння:	2 × 7,62-мм авіаційних кулемети Browning М1919
Curtiss SOC Seagull у Вікісховищі

«Кертіс» SOC «Сігал» (англ. Curtiss SOC Seagull) — американський розвідувальний поплавковий гідролітак виробництва авіакомпанії Curtiss-Wright, що перебував на озброєнні американських лінійних кораблів та крейсерів. Літак запускався з борту корабля за допомогою стартової катапульти, брав у складі американського флоту участь у бойових діях до середини Другої світової війни, але, через складності з його наступниками літаки продовжували виконувати завдання з патрулювання та спостереження аж до кінця воєнних дій.

На початку 1933 року міністерство ВМС США розіслало американським авіакомпаніям свої тактико-технічні вимоги для нового палубного літака-розвідника. Експертна комісія розглянула пропозиції фірм Curtiss, Douglas і Vought. Для розгляду запропонованих варіантів кожній фірмі були замовлені під відповідними індексами: XO3C-1, XO2D-1 і XO5U-1 дослідні зразки-прототипи.

19 червня 1933 році XO3C-1 був замовлений «Кертіс» і у квітні 1934 року прототип здійснив свій перший політ. У серії цей літак отримав позначення SOC-1 і призначався для розвідувальних і спостережних цілей.

«Кертіс» SOC «Сігал» — розчалочний суцільнометалевий біплан (сталевий набір фюзеляжу та дюралевий — крил) з полотняною обшивкою та з крилами, що складаються, і легкосплавним хвостовим оперенням. Фюзеляж виготовлявся із зварених сталевих труб. Кабіна літака — тандемного типу, що закривалася суцільним прозорим зсувним ліхтарем, а закабінний гаргрот міг опускатися для збільшення секторів обстрілу турельного кулемета.

Перший прототип був обладнаний колісно-поплавковим шасі. Пізніше, серійні літаки випускалися як поплавкові, однак, у разі потреби мали можливість встановлювати колісне шасі із хвостовим колесом, які не вбиралися. Літаки можна було швидко переробити з однієї конфігурації в іншу.

У листопаді 1935 року американський легкий крейсер «Марблхед» типу «Омаха», став першим кораблем, який отримав сучасний SOC «Сігал», за ним були однотипні «Мемфіс» і «Рейлі», а також важкі крейсери «Індіанаполіс» і «Огаста». До червня 1936 року новими літаками озброїли 6 ескадр: «лінкорні» VS-5B, VS-6B, а також «крейсерські» VS-9S, VS-10S, VS-1 IS і VS-12S. У другій половині 30-х рр. гідроплани «Сігал» базувалися на всіх великих бойових кораблях американського флоту — лінкорах і крейсерах. Навіть канонерські човни «Чарльстон» і «Ері» несли по одному SOC-1. Прототип XSOC-1 і один із серійних SON-1 були приписані до есмінцю «Ноа» (типу «Клемсон») — цей корабель служив для відпрацювання можливого базування гідролітаків на есмінцях.

До кінця 1938 року виробництво літаків завершилося. До 1941 року більшість лінійних кораблів були переоснащені на OS2U «Кінгфішер», а на крейсери повинні були поставити замість застарілих машин ще одну розробку компанії «Кертіс» — гідроплан SO3C «Сімю». Однак, машини SO3C мали слабкий двигун і тому їх списали. Літаки SOC «Сігал» попри свій вік, продовжували нести службу, виконуючи покладені на них завдання з розвідки і спостереження.

На час нападу японського флоту на Перл-Гарбор та вступу США у Другу світову війну на лінкорах та старих крейсерах типу «Омаха» «Сігали» були переважно замінені більш сучасними гідропланами OS2U «Кінгфішер», але на нових крейсерах залишалося досить багато «Кертіс» SOC-1 і SOC-3. На цих корабля «Кінгфішери» з крилами, що не складаються, не вміщалися у нижні ангари. «Сігали» перебували на озброєнні «крейсерських» ескадрилей VCS-3 — VCS-9 (з них лише VCS-7 входила до складу Атлантичного флоту, решта перебували на Тихому океані). Як правило, така ескадрилья налічувала близько 15 гідропланів SOC-1, SOC-1 і SON-1, а також 2-3 колісних літаки SOC-2. По 1-2 «Сігал» було приписано до авіаносців в ролі літаків зв'язку. Нарешті, 12 літаків SOC-3 (на колісному шасі) перебувало у складі ескадрильї морської піхоти VMS-2, що базувалася в Сан-Дієго.

Після 7 грудня 1941 року головним театром бойового застосування «Кертіс» SOC «Сігал» став Тихий океан. У ролі корабельних розвідників-коректувальників «Сігали» брали участь у боях на Маршаллових островах, островах Гілберта, на Гуадалканалі та Вейку, а також на Алеутських островах. Крім цього, літаки залучалися для протичовнової охорони, здійснюючи польоти з парою підвішених глибинних бомб.

Протягом 1942 року SOC поступово замінювали більш сучасні машини, а «Сігали» перетворювалися на палубні для служби на ескортних авіаносцях. Перший американський корабель цього класу — «Лонг Айленд» — отримав 12 SOC-3A, що експлуатувалися спільно з винищувачами F2A-2 «Буффало». Наприкінці 1942 року на Тихому океані літаки «Кертіс» SOC-3A були в чотирьох ескадрильях ескортних авіаносців: VGS-9 («Боуг»), VGS-11 («Кард»), VGS-13 («Кор») і VGS-18 («Альтамаха»).

На Атлантиці в ескадрильї VGS-30 авіаносця «Черджера» було 8 SOC-3A і 3 SON-1A. До середини 1943 року на ескортних авіаносцях «Сігали» були замінені більш сучасними і потужними TBF-1. Водночас кар'єра їх в ролі корабельних гідролітаків виявилася несподівано тривалою. Через невдачі з новим гідропланом S03C старі «Сігали» довелося повернути на крейсери. Зокрема, на Атлантиці літаки SOC-3 і SON-1 в 1943—1944 роках служили в ескадрильях VCS-7 і VCS-8. Вони застосовувалися на Середземному морі. На Тихому океані такі гідроплани зберігалися в ескадрильях VCS-6 і VCS-12 (в останній вони служили практично до капітуляції Японії). У допоміжних частинах останні «Сігали» експлуатувалися до 1946 року.

• XO3C-1 (Curtiss Model 71) — прототип літака, оснащений двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-12, потужністю 550 к.с. 1 екземпляр.
• SOC-1 (Curtiss Model 71A) — перший серійний зразок з двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-18 (550 к.с). Побудовано 135 літаків.
• SOC-2 (Curtiss Model 71B) — варіант з двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-22 (550 к.с). Побудовано 40 одиниць.
• XSO2C-1 (Curtiss Model 71C) — модифікація літака, лише один прототип, на озброєння не надходив.
• SOC-3 (Curtiss Model 71E) — варіант, подібний SOC-2 з незначними вдосконаленнями. Виготовлено 83 літаки в поплавковому варіанті (з можливістю перестановки на колеса). Частина машин в 1942 р переобладнана на палубні SOC-3A.
• SOC-3A — варіант SOC-4, переданий 1942 році до складу ВМС США з модифікованим аерофінішером.
• SOC-4 (Curtiss Model 71F) — версія літака для авіації Берегової охорони, гідролітак, що відповідав SOC-3, але без можливості старту з катапульти. 1938 року випущено 3 літаки, в 1942 році переданих ВМС і переобладнаних на палубні SOC-3A.
• SO2C — модернізований SOC-3, з подовженим фюзеляжем і посиленим двигуном R-1340-35. 1 прототип.
• SON-1 — партія SOC-3, випуску компанії Naval Aircraft Factory. 64 одиниці.

• Список військових літаків США
• Список літаків Другої світової війни
• Fairey Seafox
• Potez 452
• Fokker C.XI
• Mitsubishi F1M

• SOC Seagull. на airwar.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020. (рос.)
• Кертис SOC «Seagull» («Чайка») [Архівовано 31 січня 2020 у Wayback Machine.](рос.)

• Curtiss SOC Seagull [Архівовано 10 травня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Curtiss SOC Seagull [Архівовано 31 січня 2020 у Wayback Machine.]

Виноски

Джерела

• Bowers, Peter M. Curtiss Aircraft, 1907—1947. London: Putnam & Company Ltd., 1979. ISBN 0-370-10029-8.
• Larkins, William T. The Curtiss SOC Seagull (Aircraft in Profile number 194). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1967. OCLC 43484775.

Нормативний контроль Freebase: /m/06f62q · J9U: 987007586287005171 · LCCN: sh2014001995

п о р Військова авіація США в Другій світовій війні Винищувачі P-26 Peashooter • P-35 • P-36 Hawk • CW-21 • P-38 Lightning • P-39 Airacobra • P-40 Warhawk • P-43 Lancer • P-47 Thunderbolt • P-51 Mustang • P-59 Airacomet • P-63 Kingcobra • P-66 Vanguard Палубні винищувачі F2A Buffalo • F4F Wildcat • F6F Hellcat • F4U Corsair Нічні винищувачі P-61 Black Widow • A-20 Havoc • F7F Tigercat Стратегічні бомбардувальники B-17 Flying Fortress • B-24 Liberator • B-29 Superfortress • B-32 Dominator Тактичні бомбардувальники B-10 • B-18 Bolo • B-23 Dragon • Martin Maryland • Martin Baltimore • B-25 Mitchell • B-26 Marauder Палубні бомбардувальники SB2U Vindicator • SB2A Buccaneer • SBD Dauntless • SBC Helldiver • SB2C Helldiver • TBD Devastator • TBF Avenger Штурмовики A-17 • A-20 Havoc • A-26 Invader • A-31 Vengeance • A-36 Apache • A-12 Shrike • SB2A Buccaneer Літаки-розвідники O-49 Vigilant • O-52 Owl • F-15 Reporter • L-2 Grasshopper Патрульні літаки Consolidated PB4Y-2 Privateer • Lockheed Ventura Гідролітаки SOC Seagull • SO3C Seamew • SC Seahawk • J2F Duck • OS2U Kingfisher • G-21 Goose • Grumman Widgeon • Hall PH • S-43 • PBY Catalina • PB2Y Coronado • PBM Mariner Протичовнові літаки AF Guardian Військово-транспортні літаки C-46 Commando • C-47 Skytrain • C-54 Skymaster • Model 18 Lodestar • C-87 Liberator Express • C-76 Caravan • DC-3 Навчальні літаки PQ-14 Cadet • L-3 Grasshopper • T-6 Texan • A8V • AT-17 Bobcat • CW-22 Планери CG-3 • CG-4 • CG-13 • CG-15 •